Охоронець історії - інформаційна війна Теони Цхомелідзе за Україну

Теона Цхомелідзе – журналіст. У журналістів є одна якість. Неважливо, працюєш ти в цей момент чи ні, коли відбувається щось важливе, в цей момент активується функція журналіста і мозок автоматично починає працювати і думати про те, щоб зібрати, відфільтрувати і потім поширити інформацію.

Так сталося і з Теоною. 24 лютого 2022 року, коли в Україні почалася війна, Теона взяла тимчасовий тайм-аут як журналіст. Проте багаторічний досвід роботи репортером на різних провідних телерадіостанціях не дозволив їй залишатися осторонь подій, що відбуваються в Україні, з погляду звичайного громадянина.

38-річний журналіст розповідає, що в період вторгнення російських військ в Україну кожен допомагав Україні і робив те, що міг і вмів найкраще, і це була її допомога – збір і поширення перевіреної інформації про війну.

З кінця лютого 2022 року на особистій сторінці Теони у Фейсбуці одна за одною почала з’являтися інформація про вторгнення Росії в Україну та наслідки цього, бомбардування міст, загиблих мирних жителів, зруйновані житлові будинки та дитсадки. Зовсім скоро для користувачів соцмереж, зокрема журналістів, особиста сторінка Теони стала одним із надійних джерел інформації – “Ви бачили це у Теони? Тоді це правда“, - часто чула таку репліку.

У Теони двоє дітей, українці з боку батька. Тому для Теони Україна – не лише дружня країна. Україна й українці займали велике місце в її житті ще до війни:

“24 лютого, коли я прокинулась вранці і побачила новини про вторгнення Росії в Україну, я не могла у це повірити. Я почала перевіряти інформацію з різних джерел. У процесі отримання та обробки великої кількості інформації я дізналася, що відбувається, і задовольнила свій інтерес, але шкодувала, що ця інформація залишилася тільки у мене”.

І Теона вирішила поділитися в соціальних мережах інформацією, яку вона знайшла:

“Я опублікувала, хоча б щоб повідомити моїм друзям, що відбувається. Буквально за декілька днів я зрозуміла, що до мене додалися тисячі підписників, мені пишуть зовсім невідомі люди, і я зрозуміла, що є інтерес, попит, і тоді я вже побачила обов’язок надати цю інформацію вчасно і об’єктивно тим людям, які хотіли отримувати перевірену інформацію про поточні події в Україні. Але, чесно кажучи, спочатку я думала, що поширюю цю інформацію лише для себе. Але через деякий час, коли незнайомці почали зупиняти мене на вулиці, казати, що вони мої підписники, і дякувати, я відчула ще більшу відповідальність і зрозуміла свою місію у цій війні”.

Почалися кількамісячні безсонні ночі:

“Як тільки наставала ніч, я казала собі, що мені не можна спати, я боялася, що пропущу щось важливе і не зможу вчасно поділитися цим з моїми підписниками. За цей час мої діти їли напівзгорілу їжу. Я не знала, яке було число, але знала, який був день війни. Приблизно через півроку я вийшла з цього режиму, тому що почала працювати і потрібно було переходити на інший режим, але звичка постійно питати, щоб щось не пропустити, переслідує мене до цього дня”.

Вона пам’ятає багато історій безсонних ночей, але одну особливо. Тієї ночі грузинський спортсмен Мераб Двалішвілі мав зустрітися з російським суперником:

“В умовах напруженої ситуації в Україні ця перемога була особливо важливою. Бій був о 4 годині ночі за нашим часом, і я заснула. Вранці я зайшла в Фейсбук дізнатися, як пройшов бій, і трохи злилася на себе, як я проспала. І бачу пост, який я зробила декілька годин тому, з емоційним текстом про перемогу та фото. До цього дня я не пам’ятаю, коли я прокинулася, знайшла і поділилася цією радісною новиною”.

Сьогодні Теона є редакційним директором медіахолдингу “Коммерсант” тавиконавчим директором громадської організації, медіаосвітнього та дослідницького центру “Медіа Голос”.

Окрім іншої щоденної професійної чи сімейної діяльності, навіть сьогодні, понад півтора року після початку війни в Україні, вона щодня дізнається тисячі новин, а потім поширює з них особливо важливу інформацію на своєму Телеграм-каналі та Фейсбуці.

У неї є конкретні причини, чому вона продовжує так вперто і послідовно поширювати інформацію про поточні події в Україні:

“Щодня мені доводиться переглядати приблизно 10 000 новин, з яких я можу поширити десь три новини. У мене є свій Телеграм-канал, який я зробила через рік після початку війни. В Грузії є покоління, яке вже не знає російської, особливо української, і я вважаю, що їм було дуже необхідно мати доступ до перевіреної інформації про Україну грузинською мовою. Мені хотілося, щоб ця тема не втратила своєї актуальності. Особливу увагу я приділяла емоційним, болючим, людським історіям, історіям, які торкалися б серця читача. Крім того, моєю метою була і є нейтралізація російської пропаганди, яка, на жаль, дуже активно працює в Грузії. Я не претендую на те, що виступаю проти пропагандистської машини, але якщо я роблю невеликий внесок у цю роботу, то вважаю це дуже важливим”.

Плавання в інформаційному вирі війни в Україні обійшлося Теоні не дуже дешево. Вона зрозуміла це надто пізно:

“Я плакала щонайменше двадцять разів на день. Було багато історій, які мене особливо вразили, як наприклад, історія з немовлям, батьки якого поспішили в клініку, але дитина померла. Був найжахливіший кадр, коли в Бучі знайшли тіло українського військового, який носив браслет кольорів українського прапора, рука була вже перетворена на скелет, але браслет був цілий. Був кадр убитої матері та її дітей, вбитих на вулиці, коли вони намагалися втекти з валізами. Є стільки людських історій, які не можуть вийти у мене з голови. Пізніше я зрозуміла, що все це було за рахунок мого психічного здоров'я. Через декілька місяців безсоння стало для мене природним станом, я більше не могла концентруватися ні на чому, крім цієї теми, навіть на вулицю вже не виходила, і решта стала для мене другорядним. Був випадок, коли я голосно плакала, перекладаючи інформацію, і розбудила рідних. Однак я подолала і це“.

Результатом цієї роботи стало те, що наприкінці 2022 року Теона отримала премію Хартії журналістської етики в категорії незалежного створення контенту в соцмережах. Минулого року Теона отримала ще одну нагороду, яка для неї теж дуже важлива:

“Мені надали дуже почесний статус, статус “Охоронця історії” в рамках одного з проектів Європейського Союзу. Разом зі мною цей статус отримали і українські блогери, і я пишаюся цим статусом”.

Окрім поширення інформації про війну в Україні, у перші місяці війни Теона Цхомелідзе брала участь у низці проектів, які реалізовувалися в Грузії для допомоги українським біженцям. Одним із них став пробіг за Україну, що відбувся минулого літа в Кахеті, в якому взяли участь сотні людей, у тому числі й українці. Кошти, отримані від проведення заходу, були перераховані до спеціального фонду:

“Тоді я працювала у Міжнародному фонді спорту і туризму. Пробіг проходив під егідою цього фонду. Це проект, яким я пишаюся й досі і буду пишатися ще довго. З ініціативи цього ж фонду в перші місяці війни ми розмістили багато сімей біженців з України в різних готелях Тбілісі, і, незважаючи на те, що ці сім’ї вже повернулися в Україну, я й досі підтримую з ними контакт".

Коли ми записували інтерв’ю з Теоною, наближався 519-й день війни в Україні. Вона також нагадала нам про це. Якщо спочатку ми всі рахували дні війни, яка триває в Україні, то згодом збилися з рахунку або на зміну війні в Україні прийшла інша інформація. Теона й досі так лічить свої дні, і на це є своя причина:

“Я розумію, що важко дивитися на війну в Україні з такими ж емоціями, як у перші дні. Зараз, коли літо і всі відпочивають, треба пам'ятати, що війна нікуди не поділася, що сьогодні вранці знову бомбили Одесу та ще кілька міст, що сьогодні вранці загинула ще одна стара людина. Для цивілізованого світу, а особливо для нас, дуже важливо пам’ятати про цю війну, тому що для Грузії важливо, чим вона закінчиться. І ми повинні знати, що війна має закінчитися перемогою України”.

Екран телефону Теони продовжує блимати. Різні медіа, канали Twitter чи Telegram, надсилають нові й нові повідомлення. Каже, що так буде, доки не закінчиться війна в Україні, а тоді що, як інколи вона зламає собі сон, або їжа буде трохи підгорілою. У цій війні на користь України вона має виграти інформаційну битву.